Старовинні народні інструменти
Цього року у травні ми з батьками вперше відвідали День вуличної музики у Києві. Я своїми очима побачила, яке велике значення для мого народу має музика. Тут були музиканти різного віку і різного рівня підготовки.
Але найбільше мене вразили старовинні інструменти торбан і рілей. Я дізналася, що ці інструменти майже зникли, і просто дивом знайшовся майстер, який їх робить. А його дочка чудовим голосом співає під ці старовинні інструменти українські пісні. Мені стало цікаво, що то за інструменти, і я знайшла в інтернеті деякі відомості про них. Відомості про торбан я знайшла, а рілєй –дуже мало. Сподіваюсь, колись вони знову будуть популярними, як колись. Ось тут можна побачити відео цих інструментів. https://www.youtube.com/watch?v=KZSCf9BRNG0 - рілєй,
Торбан, або 'Теорбан, народний струнний щипковий музичний інструмент (30 — 40 струн), з родини лютневих, близький до теорби, від якої різниться додатковими приструнками, як на бандурі. Був поширений з першої половини 18 до початку 20 століття в Україні,Польщі і Росії (Так звана «панська бандура» зовнішньо походить на торбан, але різниться від нього технікою гри.).
Поміж українських торбаністів відомі І.Кошовий з Полтави, придворний музикант В.Ржевуського — Григорій Відорт, його син Каєтан (придворний торбаніст Санґушків) і онук Франц Відорт, Томаш Падура, Комарницький, декілька Розумовських, І.Александров, В.Сварог.
Зовнішньо торбан дуже нагадує німецьку лютню-теорбу, тільки з приструнками. Досить вірогідно, що лютня-теорба, яка була завезена італійськими музикантами до Польщі (за О. Фамінциним), потрапила до рук придворних музик українського походження. Вони й оздобили її суто українським винаходом — приструнками. З того часу теорба і набула слов'янського вигляду, ставши польсько-українським торбаном. Відомі зображення т. зв. «польських» та «українських» торбанів — настільки схожі між собою, що класифікувати їх за етнічною приналежністю зовсім недоцільно.
Причиною розповсюдження цього музичного інструменту по різноетнічних регіонах спільної тоді держави було наслідування польською та українською шляхтою модних світських звичаїв, що існували при королівському дворі. Так, наприклад, існує досить росповсюджена легенда за якою майбутній гетьман Іван Мазепа, перебуваючи у молоді роки при дворі польського короля і там оволодівши грою на торбані, зберіг любов до нього протягом усього подальшого життя в Україні. Але торбан Мазепи вірогідно був лютнею, бо торбан з приструнками з'явився вже після смерті Мазепи.
У способах гри на торбані проглядається процес еволюції українського музичного інструментарію (від лютнеподібної кобзи до гарфоподібної бандури). На жаль, невідповідність сучасної хореографії її етнографічним першоджерелам не дозволяє довести процес реконструкції до кінця та відродити танцювальні рухи («14 фігур козака, між якими були і вприсяди»), які за твердженням Ф. Відорта були обов'язковими під час гри та співу торбаністів. Та навіть озвучення кількох автентичних нотних зразків на відповідному музичному інструменті дозволяє уявити виконавську естетику одного з жанрів світської музичної культури кінця XVII, початку XIX ст. в Україні.
Підготувала Кіндрачук Дарія, учениця 4-го класу
